„Приймати до уваги чи брати до уваги?“
Нормативними в нашому мовленні є вислови брати участь, брати до уваги, брати до відома, брати до серця. Наприклад: “- Марійко,— звернувся ласкаво Василь до зажуреної дівчини,— не бери всього так близько до серця” (Іван Цюпа), “Майор сам брав участь у штурмі висоти, і його легко поранило” (Олесь Гончар), “Директор школи брав до відома повідомлення класних керівників” (з газети), “Не треба брати це до уваги” (з живих уст).
Словосполучення приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) в літературній мові вважаються за помилкові.
“У передмові до “Словника географічних назв України” (Київ, Довіра, 2001) зазначено: “Автор свідомий того, що робота з відродження української системи словотворення прикметників від географічних назв лише розпочинається... Навіть узаконено неправильну назву Ровенської області (неправильно Рівне — Рівненська, треба Ровенська або Рівенська)”.
“Під впливом офіційних довідників у писемне ділове мовлення, а через нього і в усне ввійшла значна частина чужомовних і штучно утворених прикметникових форм, які у назвах організацій, підприємств та установ України витіснили первісні рідномовні національні форми: Рівненська область замість питомого Ровенська або Рівенська від міста Рівне). Тому треба писати Рівне — Рівенська область, Рівенщина (“Мовознавство”, 1993, № 1, с.52 — 57)”.
Пошлімося на авторитетну думку українського мовознавця Олександра Пономарева: “Щодо міста на річці Усті, то корінні мешканці звали його Рівне незалежно від примх різних прибульців. Але наша топоніміка (назви населених пунктів), як і антропоніміка (прізвища та імена), зазнавала впливу інших мов. Перебуваючи в складі Польщі, місто офіційно звалося Rowne (Рувне). Після возз’єднання з Україною в офіційному вжитку було запроваджено не українську назву, а перекручену російсько-польську, що явно суперечило фонетичним законам нашої мови і здоровому глуздові. Українські мовознавці й історики завжди протестували проти цього. Ще в 60-х роках до Верховної Ради УРСР було подане аргументоване клопотання про повернення Рівному, як і іншим населеним пунктам, питомих українських назв. Але тоді саме починався курс на “зближення націй” аж до злиття, і подання мовознавців проігнорували.
У незалежній Україні відновлено назву Рівне. Багато хто цікавиться, як утворити назву області. Якщо йти за граматичними правилами, то мало б бути місто Рівне, а область Ровенська, оскільки в першому випадку маємо закритий склад, а в другому відкритий (пор. прикметники гідний — годен, рівний — ровен). Але короткий прикметник ровен у сучасній українській літературній мові вийшов з ужитку, тому Ровенська сприймається як похідне від осоружного Ровно. Через те в твірному слові Рівне та похідному від нього відбулося вирівнювання основ, унаслідок чого маємо словосполучення Рівненська область”. Отже, так слід уживати його.
“Мова йде чи мова йдеться?”
Вислів мова йде і семантично відповідне йому дієслово йдеться завжди виступають із додатком: “Жодна душа не повинна знати, про що йде мова в листі” (Олесь Донченко), “Комбат усміхнувся, розуміючи, що йдеться про флягу вина” (Олесь Гончар). Мова йде про виставу і йдеться про виставу, мова йде про кандидата на пост президента України і йдеться про кандидата на пост президента України.
Як порушення норми сприймається словосполучення мова йдеться замість мова йде або йдеться. Неправомірне також уживання в усіх стилях, окрім поетичного, вислову річ іде (з цим самим значенням).
“Поділяти чи розділяти думку?”
Як засвідчує мовна практика українських письменників ХІХ і ХХ століть, у сполученні з іменниками думка, погляди, позиція, оптимізм, тривога, почуття тощо переважно вживається дієслово поділяти. “Микитині мрії поділяла з ним дружина його Параска Семенівна” (Юрій Яновський), “Післяполудневе сонце пекло й кволо всміхалося з сизого неба, наче поділяло мій радісно-журливий настрій” (Євген Гуцало).
Значно рідше, зазначають автори посібника “Культура мови на щодень”, бувають відповідні вислови з дієсловом розділяти. Розділяють, як правило, землю, межу, калач, стіл і т. ін. Інколи, щоправда, натрапляємо на звороти розділяти радість (тугу) і подібні. Приміром: “Дорош не відповів, але видно було, що він не розділяє захоплення Оксена” (Григорій Тютюнник).
Лінгвісти радять надавати перевагу сполучуваності типу поділяти почуття, долю, радість, обурення, ідеологію і под., яка набагато активніша.
“Чи тотожні слова інтерес і цікавість?”
Тотожні, але не в усіх випадках. Спільним значенням обох іменників є “бажання, намагання про щось дізнатися”. Інтерес, як і цікавість, викликає те, що ми бачимо вперше, що привертає увагу. З інтересом (цікавістю) аспірант ознайомлювався з новинками літератури.
Значення “увага до чогось”, “захоплення чимось” передають синонімічні вислови інтерес до наукової праці — цікавість до наукової праці. У розумінні “те, що найбільше цікавить когось, що становить зміст чиїхось думок і турбот” уживаються відповідно слова зацікавлення та інтереси, переважно у формі множини. Коло зацікавлень молоді, духовні інтереси нації. Іменник інтерес також передає зміст “те, що йде на користь комусь, чомусь, відповідає чиїмось прагненням, потребам”, скажімо, пильнувати свого інтересу, дбати про спільні інтереси. Звідси й звороти в інтересах чиїх (кого), в інтересах чого, інтереси кого.
Інтерес — це ще й “вага, значення”: дослідження має теоретичний інтерес; праця втратила для нього інтерес. Іменник інтерес зрідка вживається і в розумінні “діло, справа”. “Сусід прийшов до нього з інтересом” (тобто з якоюсь справою).
До речі, російському вислову остаться при пиковом интересе відповідає український лишитися ні з чим.
Немає коментарів:
Дописати коментар