Весняний цикл свят

Разом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (15 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай.

Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває.

Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Так як цей період пов'язувався ще й із пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багатарозмаїтими молодіжними розвагами та поетичними народними співами - веснянками, що пронизували не одне свято та обрядове дійство.

Головним святом весняного циклу є Великдень (Воскресіння Господнє) - найбільше християнське свято, яке органічно поєднує язичницькі ритуали та церковні обряди, а завершується весняний обрядовий циклВознесінням Господнім на сороковий день після Великодня, щорічно у четвер.

4 березня - День преподобного Льва

Четвертого березня - день преподобного Льва. Цього дня християнська церква шанує преподобного Лева, єпископа Катанського.

За народним повір'ям, якщо хвора людина побачить у ніч напередодні свята, як зірка падає, то вона цього року ж і помре. За давніх часів до хворого навіть приходили прощатися його рідні та друзі, бо його зірка вже вважалася згаслою: «Бо то його зірка з неба впала і вона з собою душу забере!». Але не слід перейматися через це повір'я, оскільки сама ж народна традиція заперечує віщування падаючої зірки.

А на Поділлі про падаючу зірку розповідають гарну легенду, буцімто чорт хоче, щоб і його зірки на небі горіли, а не тільки Божі та янгольські. Тож коли янголи, оглядаючи небо, помітять запалену чортом зірку, вони скидають її на землю. От і маємо падаючі зірки, які в цьому разі не мають жодного поганого значення.

Існує, проте, повір'я, що цього дня не можна дивитися на зірки, які падають з неба, а то скотиться з життя час, як зірка з неба.

Колись на Льва пекли обрядове печиво «кокурки» - круглі колобки на коров'ячому маслі.

Цього дня треба було приловчитися і узяти в коваля вогонь з горна. Добувши вогонь, несли його в поле, щоб закріпити поєднання землі, сохи і борони.