Свято Колодія (Масляної) в Україні

Масляна, або ж проводи зими (проводжати на той світ, тобто хоронити, для православних росіян, що мешкають на величезних обширах російських губерній між сучасним Петербургом та північним Уралом) - є нічим іншим, як реконструкцією язичницького поховального обряду угро-фінських племен, що населяли ці області до прийняття християнства. Саме про них у «Повісті врем`яних літ» згадує Нестор Літописець. Ці літописні язичницькі угро-фінські племена північної Росії: Пермь, Мєря, Корела, Мещора, Мурома, Ям, Водь, Чемериси, Твер, Марі, Мордва та інші, тобто прадіди сучасних росіян, за своїми давніми традиціями не хоронили покійників у землю, а спалювали на ритуальних вогнищах, як спалюють і донині їхні сучасники «чучело Зими». Таким чином  «проводи Зими» є нічим іншим, як давнім поховальним обрядом угро-фінських племен північно-східної Московії. Під час похорон та поминок у предків сучасних росіян було прийнято роздавати всім присутнім поховально-обрядову їжу – «бліни», які вони ще називають «русскими блинами». Ось як про це написано в російських джерелах: «…блины были, очевидно, обрядовой, а точнее — поминальной едой (видимо, в связи со своей архаичностью). Это проявилось в том, что блины являются частым атрибутом поминок у русских и других славянских народов. По той же причине блины являются непременным атрибутом праздника Масленицы. В наше время блины уже практически не воспринимаются как обрядовая еда, и заняли своё место в обыденном русском рационе». Російські автори звичайно лукавлять, або ж хитрують, адже, наприклад у українців та білорусів, які безперечно є слов`янами – «поховальною» чи «поминальною» обрядовою стравою є «коливо» (пісна каша на зразок куті) і ніяк не «блины»...

Ми за те, щоб росіяни пам`ятали і шанували обряди своїх прадідів, але в Україні є свої давні дідівські традиції та обряди. І ми будемо до того часу українцями, поки будемо їх пам`ятати та відтворювати. Це, зокрема, стосується і давнього свята східних слов`ян Колодія, за свідченнями того ж таки Нестора Літописця: полян, уличів, дулібів (білих хорватів, або ж сучасних галичан), волинян, тиверців, древлян, дреговичів, кривичів та сіверян…

«Любителі» відзначати Масляну «московським робом» мають знати, що термін «колодій» увійшов до середньовічних українських писемних джерел більш, ніж 400 з лишком років тому, а саме в добу розквіту козаччини…

В 1860 році в Російській імперії була видана книга видатного українського етнографа та громадського діяча  М.Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян».  В своїй книзі М.Маркевич сповіщає російським читачам про «простонародну кухню», десерти і напої України. В ній наведено 90 рецептів різних страв, серед яких значна кількість, що виготовлялась із борошна. Це, зокрема, буханці з кав`яром, баба-шарпанина, бублики, вареники, варяниці, гилуни, галушки, галушки в квасі, гречаники, книші, коржі, кулики, коровай, лемішка, локшина, медовий шулик, паляниці, пундики, перепічка, плесканка, пасха, сластьони, стовпці, соломаха, тетеря, хоми, пампушки та інше.  Як бачите, панове, жодної згадки чи вказівки на млинці в даному чималому переліку страв із борошна немає. Але про російські млинці трохи згодом, а зараз про наші смачнючі українські вареники, які на Масляну, як Ви вже знаєте «і турки їдять…»

Вареники – обрядова страва давніх українців, яка дійшла до нас, напевне, з часів «трипільської культури». Молодий місяць символізував собою жіноче начало, а вареник був його уособленням.  З появою на небі молодого місяця наші прадіди конче мусили помолитись, аби щастило цілий місяць. Аби місяць сприяв добробуту людей, йому робили дарунок у вигляді вареників. Начинка вареників символізувала собою вагітну жінку, а відтак, продовження роду. Наприклад, вареники,  начинені пшоняною кашею, сприймались прадідами як символ майбутнього врожаю; начинка з грибів сприяла чоловічій силі, з риби – жіночій; вареники, начинені посічененими вареними курячими яйцями та зеленню, наділялися великою життєтворчою силою; вареники з маком уособлювали багатоманітність світів та зоряного світу; вареники з вишнями або дикими черешнями вважались чарівними... Особливе ж місце займали вареники з сиром, адже сир - це є продукт переробки молока, а молоко в уявленнях наших прадідів було символом примноження та достатку.

У народних казках та замовляннях «Молочна ріка з кисільними берегами» уособлює собою земний рай. Тож побажання «Щоб ти жив, як вареник у сметані» було побажанням доброї хатньої магії, з тим, аби в тебе, в твоїй родині і в твоєму краю все було в цілковитій гармонії і достатку.

Саме тому, головною стравою на Масляну, тобто Колодій,  на Україні  споконвіку  і був вареник, а тиждень коли їли вареники з сиром, називався «бабським», бо вареник з сиром символізував собою вагітну жінку, продовжувачку великого Роду.

Тож не дивно, що наші прадіди кепкували, що на Масляну «і турки вареники їдять…». Малось на увазі буквально наступне: «Хіба хтось собі ворог? Хоча б і ті ж турки? Хто ж собі побажає поганого? На думку наших прадідів, і турки були б не проти того, аби у них були великі та багаті родини, що живуть у повному достатку, принаймні так, як український вареник із сиром у сметані…». Отака козацька магія…

Свято Колодія (Масляної) в Україні:

Тиждень Колодія (Масляної) називався «бабським тижнем». Тож продовж тижня, заздалегідь домовившись, жінки збиралися в шинку – «щоб поколодкувати», після цього, замовивши наливки, виголошували здравиці (тости) і вітали один одного. Все це носило жартівливий характер. Покараним дорослим чоловікам та жінкам за те, що не одружили у цьому році своїх дітей, прив’язували колодку до лівої ноги, а дівчатам та хлопцям на ліву руку або до пояса. Жіноцтво робило складчину  із принесеного сиру, вареників, масла, яєць і горілки. Кожному чоловіку чи парубку, хто на ту пору заходив до шинку, молодиці чіпляли колодку, заздалегідь заготовлену напередодні, за що він мав відкупитися поставивши могорич медовухою чи горілкою.

На Наддніпрянській Україні кожен день святкування Колодія, тобто Масляної, мав свої «іменні наклички».

В понеділок «колодка народилася», 

у вівторок «хрестилася»,

середа – «похрестини», 

в четвер – «помирала», 

в п’ятницю її «хоронили», 

а в суботу «оплакували». 

В неділю, останній день Масляної, молодь «волочить колодку»! Співи, музики, танці тяглися аж до опівночі. Почастувавшись, гурт співав: «Чому мені горілочки не пити, коли в мене хорошії діти…».

История и традиции празднования Масленицы в России 

(інформація взята з сучасних російських джерел)

… Суббота накануне масленой недели называлась "маленькой масленицей". В этот день принято было поминать умерших родителей и родственников. Для них пекли специальное угощение – блины. Первый блин клали на божницу, слуховое окно или крышу, оставляли на могилах на кладбище, раздавали в церквях нищим, монахам и странникам. В воскресенье на заговенье перед Великим постом последний раз ели мясо. Основным угощением и символом Масленицы являются блины. Традиция печь блины в России сохранилась со времён поклонения языческим богам. Блины были главной обрядовой поминальной едой. До нашего времени в некоторых областях северной России сохранилось суеверие, когда перед похоронами на чело покойника клался блин. После похорон, этот поминальный блин родственники ухитрялись подсунуть священнику, чтобы он  его съел. Если батюшка съедал этот поминальный блин – усопшему Царствие Небесное. Это суеверие ещё раз подтверждает древнее  архаичное  дохристианское происхождение блинов как поминальной еды.

Вопреки широко распространённому мнению, блины не являются и никогда не являлись символом солнца у славянских народов. Блины у славян всегда были поминальным блюдом, поэтому они как нельзя кстати соответствуют поминальной сущности Масленицы.

Патриарх Адриан хотел уничтожить этот «бесовский праздник», но не успел, однако сократил время его на 8 дней.

Праздновать Масленицу начинали с понедельника следующей недели.

Для всего русского населения семь масленичных дней были самым веселым и любимым временем в году. Народ ласково называл этот праздник "касаточка", "сахарные уста", "целовальница", "честная масленица", "веселая", "пеpепелочка", "объедуха".

Масленица на протяжении многих веков сохранила характер народного гулянья. Символом Масленицы было чучело из соломы, обряженное в женские одежды, с которым вместе веселились, а затем сжигали на костре вместе с блином, которое чучело держало в руке. Все традиции Масленицы направлены на то, чтобы похоронить зиму, то есть сжечь на костре чучело зимы. Этот обряд есть не что иное как реконструкция древнего погребального языческого обряда племён, населявших северо-восток России до принятия ими Христианства. 

Основным угощением и символом Масленицы являются блины. Их пекут каждый день с понедельника, но особенно много ‑ с четверга по воскресенье.

Вся неделя на масленицу именовалась не иначе как "честная, широкая, веселая, боярыня-масленица, госпожа масленица". Каждый день недели имеет свое название, которое говорит о том, что в этот день нужно делать.

Понедельник – "встреча" праздника. Дети делали утром соломенное чучело Масленицы, наряжали его и все вместе возили по улицам. 

Вторник – "заигрыш". В этот день начинаются веселые игры. С утра девицы и молодцы катались на ледяных горах, ели блины.

Среда – "лакомка". На первом месте в ряду угощений, конечно же, блины.

Четверг – "разгуляй". Песни, пляски, угощение друг друга водкой, бражкой, ну и, конечно же, блинами.

Пятница – "тещины вечера", когда зять едет "к теще на блины".

Суббота – "золовкины посиделки". В этот день ходят в гости ко всем родственникам, и угощаются блинами, поминая усопших родственников. 

Воскресенье – это заключительный "прощеный день", когда просят прощения у родных и знакомых за обиды и после этого, как правило, пьют водку, бражку, весело поют и пляшут, тем самым провожая (хороня) широкую Масленицу.

В этот день на огромном костре сжигают соломенное чучело, олицетворяющее умирающую зиму. Его устанавливают в центре костровой площадки и прощаются с ним шутками, песнями, танцами. Ругают зиму за морозы и зимний голод и благодарят за веселые зимние забавы, поминая умершую зиму водкой  и поеданием блинов. Это ещё раз подтверждает, что блины являются древней ритуальной поминальной едой, со времён поклонения языческим божествам... После этого чучело поджигают под веселые возгласы и песни. Когда же зима сгорит, завершает праздник финальная забава: молодежь прыгает через костер.

Прощание с Масленицей завершалось в первый день Великого поста – Чистый понедельник, который считали днем очищения от греха и скоромной пищи.

(Те, що українці є слов`янами ні в кого не викликає сумніву... Однак у нас, по обох берегах Дніпра, поховальною стравою були не "блины", як пишуть про це росіяни, а коливо (поминальна каша, що нагадує кутю), тобто і тут росіяни не вгадали! Хто не вірить, то запитайте про це у старих людей)

Тож, не дарма, наші прадіди - Запорозькі козаки, кепкуючи над москалями, казали, що на Масляну «і турки вареники їдять!», а про нас, православних християн, і мови не може бути!