Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна.
Колись давно соловейки не жили на наших землях. Гніздилися вони в далеких краях і не знали дороги в Україну. Але що були солов’ї дуже співучими, то літали по всьому світу, збираючи пісні різних народів для індійського царя, у саду якого вони жили.
Залетів колись один із солов’їв в Україну і сів одпочити у якомусь селі. Почув пісні цього народу і стрепенувся - таких зворушливих пісень він ще не чув.
З усіх земель зліталися солов’ї до царського саду, співаючи йому різноманітних чужоземних пісень. Але цар вже не раз їх чув і тому нудився. Аж ось під вікном заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув і звелів тому солов’ю співати день і ніч...
Зачудовані солов’ї навесні гуртом полетіли в Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію.
Тепер саме в Україні вони висиджують своїх пташенят, щоб ті від самого народження слухали найкращих у світі пісень.
Сумна пісня солов’я
Якось один купець зловив у лісі солов’я, приніс додому й зробив йому дуже гарну клітку. Була та клітка із срібла, золота й коштовного каміння. Посадив купець солов’я в ту клітку й приставив до нього чоловіка, щоб наглядав за ним.
Був у того купця чудовий сад, а в ньому стільки квітів, що очі розбігалися. Посередині саду був водограй, до якого спускалися сходи.
Купець поставив клітку поблизу водограю й щодня вранці та увечері приходив милуватися соловейком. А соловей тільки сумно дивився на небо й жалібно співав. Знайшов купець чоловіка, який знав пташину мову, і привів його до солов’я, хай розгадає солов’їну пісню.
Послухав чоловік солов’я і каже:
— Хазяїне, соловей співає: «Вітчизна моя, гніздечко моє, я без вас не можу жити».
Минали дні, і соловей співав ще жалібніше. Тоді купець відімкнув клітку й випустив солов’я на волю, а сам разом з чоловіком, який знав пташину мову, сів на коня й поскакав услід за соловейком. А він зійшов згори, перетнув долину, переплив річку, напився із джерела води й знову вирушив у дорогу.
Довго йшов чи недовго, аж нарешті дістався до дерева, яке стояло в лісі, побачив своє зруйноване гніздо й заспівав:
— Вітчизно моя! Ти найкраща, наймиліша!!!
І з того дня соловей став вільно співати й славити своє гніздо.
Немає коментарів:
Дописати коментар